«Лучанінова проти України» (CASE OF LUCHANINOVA v. UKRAINE). Про значні правові наслідки малозначної справи на Сумщині.

Україна визнає обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).ЄСПЛ приймає заяви від будь-якої особи, групи осіб чи неурядової організації, які вважають себе потерпілими від порушення державою прав гарантованих конвенцією. У своїх рішеннях ЄСПЛ не лише відновлює порушені права заявника та призначає справедливу сатисфакцію, саме в рішеннях ЄСПЛ розкривається зміст більшості положень Конвенції.

ЄСПЛ може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту. Тобто кожна справа вже розглядалась у вітчизняних судах. 

Так, в основі рішення у справі «Лучанінова проти України» (CASE OF LUCHANINOVA v. UKRAINE) від 9 червня 2011 року є справа, первинно розглянута Тростянецьким районним судом Сумської області. Громадянка України пані Ольга Лучанінова скаржилася на результат провадження щодо неї, стверджуючи, що воно було несправедливим.  

Рішення визначає автономним, таким, що не залежить від трактування у національному праві, поняття кримінального правопорушення, а також додатково роз’яснює зміст понять: суттєва шкода, публічний судовий розгляд.

Суть справи:  8 вересня 2000 року до Тростянецького районного суду Сумської області було направлено документи про притягнення заявниці до адміністративної відповідальності за вчинення нею дрібної крадіжки, а саме 35 трафаретів з місця роботи на суму еквівалентну 0,09 євро.

У зв’язку з неодноразовою неявкою заявниці в судові засідання 6 листопада 2000 року розгляд справи було проведено у приміщенні лікарні (м. Охтирка), де шестирічний онук заявниці проходив лікування.Засідання проводилося у присутності захисника, призначеного суддею за вимогою заявниці для захисту її інтересів, однак про таке призначення її завчасно повідомлено не було.В приміщення лікарні, де проводилось судове засідання, крім учасників справи, було дозволено зайти двом свідкам.У той самий день суд визнав заявницю винною у вчиненні дрібної крадіжки та зобов’язав її сплатити штраф у розмірі 51 грн. (пізніше санкція замінена Верховним Судом України на зауваження).

Межі між кримінальним та адміністративним правопорушенням. Уряд зазначив, що провадження у справі заявниці було адміністративним, і стаття 6 Конвенції не застосовна у цій справі, оскільки провадження щодо заявниці не стосувалось визначення «кримінального обвинувачення» щодо неї.

Цей аргумент було відхилено: «З огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням, Суд (ЄСПЛ) вважає, що провадження, про яке йдеться, є кримінальним для цілей застосування Конвенції»

Суттєва шкода. Формальним результатом провадження у цій справі стало визнання заявниці винною у вчиненні дрібної крадіжки та застосування до неї стягнення у вигляді зауваження. Суд не має сумнівів щодо того, що визнання заявниці винною у правопорушенні, навіть незважаючи на те, що до неї не було застосовано стягнення, дійсно мало негативний вплив на її особисте становище.

Визнання заявниці винною стало підставою для її звільнення з роботи. Загальні суди, які розглядали її наступну позовну заяву про поновлення на роботі, залишили її без задоволення на підставі висновків, зроблених у контексті провадження щодо заявниці.Отже, Суд доходить висновку, що за цих обставин заявниця зазнала суттєвої шкоди внаслідок порушень Конвенції.

Публічний розгляд. ЄСПЛ повторив, що проведення публічних судових засідань є основоположним принципом, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд зазначає, що хоча доступ громадськості до судового розгляду, про який йдеться, формально не був обмежений, обставини, за яких він відбувся, були очевидною перешкодою його публічності. По-перше, розгляд відбувся у диспансері з обмеженим доступом. По-друге, суд не дозволив іншим особам, окрім учасників провадження, залишитися в палаті, де відбувався розгляд, або входити до неї. По-третє, з матеріалів справи не вбачається існування загальнодоступної інформації про дату та місце засідання.

За результатами розгляду ЄСПЛ постановив, що:

·  в цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю публічного судового розгляду в справі заявниці;

·  в цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з підпунктами (b) і (c) пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що заявниці не було надано можливості підготувати свій захист та ефективно скористатись допомогою захисника;

·  упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявниці 3000 (три тисячі) євро разом з будь-яким податком, який може нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу

Ознайомитись  рішенням ЄСПЛ Лучанінова проти України можна за посиланням http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_788

 Не лише суддям буде корисним видання Фулей Т.І. Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів https://www.osce.org/uk/ukraine/232716?download=true

 Стаття 6 Конвенції Право на справедливий суд

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Цей матеріал створено Громадською організацією «Бюро правничих комунікацій» в рамках реалізації грантового проекту «Забезпечення роботи майданчика правничих комунікацій громадськості з судами» за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Нове правосуддя». Погляди авторів, викладені у цьому матеріалі, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.