Судочинство на Сумщині у XIX столітті: Сумський окружний суд

Судова реформа 1864 року вУкраїні проходила поступово. На території Сумщини суди,що утворювалися за судовими уставами, почали відкриватися з1866 року. В Харківській губернії мирові та окружні суди були введені в 1867 році, в Полтавській - в 1868-му, а в Чернігівській – в 1869-му році. За судовими статутами того часу система загальних судів складалася з окружних судів та судових палат. Окружний суд був першою інстанцією загальних судів, в яких розглядалася основна частина кримінальних і цивільних справ. Цей суд виконував не лише судові, але також і прокурорсько-наглядові та нотаріальні функції. В державному архіві Сумської області збереглися відомості про діяльність Сумського окружного суду, а також справи членів окружних судів Конотопського, Кролевецького,Глухівського та Роменського повітів. 

При відправленні на місця судові чини одержували гроші на дорогу й допомогу. 

У  1867-му році Сенат розповсюдив судове перетворення на округ Харківської судової палати. Судові палати засновували в кожному окрузі і розділяли на департаменти. Кожна з судових палат керувала діяльністю 8-10 окружних судів. Окрім того, судова палата як перша інстанція розглядала справи щодо обвинувачення в державних злочинах посадових та деяких інших осіб. Окружні суди Сумщини підпорядковувалися Харківській, Полтавській та Чернігівській судовим палатам. У 1867 році був затверджений тимчасовий розклад окружних судів і тимчасові штати судових встановлень по округу Харківської судової палати. 

До територіальної підсудності Сумського окружного суду належали Сумський, Лебединський, Охтирський повіти Харківської та Рильський та Путивльський Курської губерній.

У 1867-році міністерством юстиції в державному казначействі був відкритий особливий кредит в двадцять п’ять тисяч рублів винятково на витрати по введенню в дію судових уставів в окрузі Харківської палати.

В окружному суді розглядалися всі кримінальні та цивільні справи, що не підлягали розгляду мировими суддями. Засідання у кримінальних справах проводили не менше трьох членів суду, у тому числі голова або першо-присутній. У разі нестачі наявних членів для проведення засідання запрошували члена іншого відділення або департаменту  суду нижчого за призначенням в це звання або ж призивали до окружного суду місцевого судового слідчого. Якщо той був зайнятий слідством, кликали одного з почесних мирових суддів. Запрошені в засідання окружного суду судові слідчі не могли брати участь у вирішенні тих кримінальних справ, по яких вони справляли слідство. У засіданні обов’язково був присутній секретар канцелярії суду. Засідання відкривав і закривав голова або першо-присутній. За їхньої відсутності це місце зі всіма його обов’язками і правами займав старший з присутніх запрошених учасників. У засіданні не могли бути присутні судді, які були родичами підсудних. Справи вирішувалися по більшості голосів присутніх. При рівності голосів справа вирішувалася по тій з думок, яку прийняв голова суду або першо-присутній.

В окружному суді була канцелярія, де працювали 4-7 чиновників і декілька дрібних служителів. Секретарі та помічники секретарів окружного суду й інші чиновники канцелярії обиралися головами і затверджувалися ними по належному посвідченню їхніх здібностей. Канцелярія опрацьовувала основний обсяг паперової роботи.

На плечі працівників суду лягав основний тягар по забезпеченню нормальної роботи суду: підготовка засідань, складання звітності, ведення різних відомостей, книг, журналів, списків присяжних засідателів, складання виконавчих листів, повісток тощо. 

Про кожне засідання складався загальний журнал, у якому зазначалися рік, місяць, число і година початку засідання, хто з членів присутній, які справи в засіданні доповіли і вирішили, які справи відкладені, до якого часу і з яких причин. Цей журнал після розгляду членами присутності підписувався головою або першо-присутнім і скріплювався секретарем або обер-секретарем. Незалежно від загального журналу у кожній справі складався особливий протокол. До цих протоколів долучали питання, що пропонувалися на розгляд суду, якщо такі були викладені письмово з відміченими по них резолюціями суду або присяжними засідателями. Також сюди додавали і особливі думки членів засідання. Про справи, що розглядалися в публічних засіданнях, дозволялося друкувати інформацію для загального ознайомлення. Кримінальні справи, пов’язані з позбавленням, або обмеженням громадянських прав розглядалися за участю присяжних засідателів. Судовим засіданням керував голова колегії судових чиновників – т.зв«коронний» суддя. Після розгляду справи присяжні збиралися в окремій кімнаті і після обговорення виносили свій вердикт щодо винуватості чи невинуватості підсудного. 

Вирок суду присяжних не підлягав апеляції, а міг бути оскаржений тільки в Сенаті в касаційному порядку за ознакою порушення процесуального закону.  На початку кожного року по селах волосними правліннями складалися списки осіб, що мали право бути вибраними в присяжні засідателі. Потім ці списки передавалися до спеціальних тимчасових комісій, що діяли в кожному повіті. Комісія перевіряла,  доповнювала ці дані , виключаючи зі списків померлих або таких, що втратили право бути присяжними, і передавала ці дані губернатору. Після перевірки списки публікувалися в місцевих відомостях.

Будівля Сумського окружного суду була відома містянам як «будинок з пожежною вежею». Зараз це корпус №2 СумДУ на вул. Петропавлівська, 57. Раніше будівля належлала повітовому очільнику дворянства М. Кондартьєву. Згодом міська громада викупила ці стіни і віддала їх для потреб суду. Але у 80-х роках позаминулого століття через бурхливе ділове життя, яке переживав обласний центр, обсяг справ був надто великим для невеличкого штату.  Вочевидь, кількість працівників потрібно було збільшувати. 

Однак, у 1886 році тодішнє Міністерство юстиції вирішило закрити Сумський окружний суд, а підвідомчі йому справи передати у губернський Харків. Сумна доля спіткала не тільки сумський, а й чимало міських судів Російської імперії. Боротися за сумську Феміду взявся особисто Іван Герасимович Харитоненко. Він попросив допомогти в одного з очільників православної церкви: «... Це буде наше спільне розорення і крайня незручність, нам потрібен захист. Ви, Високопреосвященний Владико, можете це написати Прокурору Священного Синоду, щоб він просив міністра юстиції ... надіслати довірену особу поглянути і визначити, наскільки тут суд необхідний. І тоді нехай вирішує як йому завгодно, тим більше що місто готове принести всякі жертви, щоб Суд залишився в Сумах. Жодної хвилини не сховаю перед Вами, що це особисто для мене буде кровноїю образою. Ви знаєте мою любов до цього міста, де мене Бог благословив. Ви знаєте, що слово Любов у мене не порожня фраза… ", - пише Харитоненкоу листі і висловлює готовність прибути до Петербургу, як тільки така необхідність виникне. 

Містяни також не мовчали. У вересні 1886 року до міської управи надійшла заява від селян Сумського повіту. Люди жалілись на великі витрати на судові спори, яких у зв’язку з розмежуванням земель, було чимало, і неможливість розглядати свої справи, якщо таки суд розміститься у Харкові. 

Звернення тривали кілька років, і, зрештою, у 1891 році імператор Олександр III вирішив залишитисуд Сумамсуд залишити, щоправда статус його був переведений з IV в III рівень. Суд залишився в обласному центрі, поповнився новими працівниками, і згодом стіни його стали затісними для всіх. Сумське правосуддя потребує нового приміщення – це розуміли всі.

У  лютому 1912 року голова суду Д. Голєніщев-Кутузов звернувся до Сумської міської управи і Думи: чи не знайдуть вони, бува, вільного клаптика землі для будівництва нового храму Феміди. Місце знайшли. Спочатку храм правосуддя планували звести навпроти Миколаївської церкви (місце, де нині розташована будівля ОДА на пл. Незалежності). Та, зрештою, для будівництва була придбана ділянка у камергера Двору Його Високості Олексія Величка. 

Нові фасади зводив відомий в Сумах архітектор Густав Шольц. Однак, мало хто знає, що автори проекту зовсім інші люди -  В. Дмитриев та відомий архітектор В. Пруссаков. 

Під час першої світової війни будівельні роботи не зупинялись, будівля набувала нових обрисів. Підприємство «Термо», якае займалаось опаленням та вентиляцією, відправилао з Риги до Петербургу для Сум свої матеріали, але потрапити їм за адресою не судилося – у серпні 1915-готеплоход «Дагмар» пішов на дно Балтійського моря. Однак і ці події не заважали будувати суд у Сумах.

У березні 1917 року Сумський архієпископ Митрофан освятив нову будівлю суду. Службовці взялися до роботи, аж будинок у Феміди знову відібрали. Після встановлення радянської влади у ньому розміщувались різноманітні організації та партійні комітети. Свій слід лишила тут і події Другої Світової. Наприкінці 80-х минулого століття будинок  альма-матір’ю майбутніх агрономів – тут розміщувався філіал Харківського сільськогосподарського інституту, потім тут слухали лекції та складали іспити майбутні банкіри вже незалежної України. 

Нині суди обласного центру розташовані за такими адресами:

Апеляційний суд Сумської області: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 28;

Господарський суд Сумської області: м. Суми, проспект ім. Т.Шевченка,18/1;

Сумський окружний адміністративний суд:м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 159;

Зарічний районний суд м. Суми: м. Суми, вул.Академічна,13.

Ковпаківський суд м. Суми:м. Суми, вул. Першотравнева, 12.

Сумський районний суд:м. Суми вул.Академічна,13.

При підготовці матеріалу використовувались матеріали  та фрагменти наукових статей і краєзнавчих розвідок І. Алещенка, Ю. Лесіної, Ю. Козлова. 

Цей матеріал створено Громадською організацією «Бюро правничих комунікацій» в рамках реалізації грантового проекту «Забезпечення роботи майданчика правничих комунікацій громадськості з судами» за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Нове правосуддя». Погляди авторів, викладені у цьому матеріалі, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.